Волинянка робить людей щасливими за допомогою одягу


Раніше й повірити не могла, що сукенка, яку пошила кравчиня, може бути кращою за куплену в брендовому магазині. Це було доти, доки мені не пошили таку сукню. Пам’ятаю, вона тоді сказала: «Пошиєш одну сукню – і вже не зможеш зупинитися, захочеш пошити ще і ще». Так і сталося. У цій справі дуже важливо знайти свого майстра, такого, який не просто зшив би тобі тканину, а за допомогою одягу передав би твою сутність та вдачу.

Саме така кравчиня – Валентина Хвиць з Копачівки Рожищенського району. Вона може пошити все, що завгодно: від весільної сукні до норкової шуби. Валентина зізнається: скільки себе пам’ятає, в руках завжди були ножиці та голка.

Про це йдеться на сторінках газети Волинські Новини.

«У 1990-х ми жили бідно, – каже жінка. – Я не мала змоги купувати собі дорогі речі. А хотілося мати гарний вигляд, бути модною. Тепер це смішно, але тоді брехала мамі, що їду по продукти до Луцька, просила, щоб вона посиділа з дітьми, а сама купувала тканину. Тоді вже шила собі сукню чи спідницю й почувалася щасливою. Відтоді мало що змінилося. Бо мені й зараз потрібно постійно щось шити, щоб почуватися щасливою. І не обов’язково для себе. Аби замовниці це подобалося. Коли жінка одягає сукню, яку я пошила, і тішиться, то для мене це найкраща нагорода».

МРІЯ – ШИТИ, ЯК МАРІЯ З МЕКСИКАНСЬКОГО СЕРІАЛУ

Жінка каже, що з дитинства малювала ескізи майбутніх суконь. З дитсадка одягала ляльок. Зі шматків тканини придумувала їм одяг, поєднувала кольори й фактуру. А от шити навчилася сама. Допоміг журнал «Бурда».

«Хто хотів шити, то завдяки викрійкам з журналу було дуже легко впоратися, – каже Валентина. – У 15-17 років уже шила для себе. Тоді в магазинах ще не було такого вибору одягу. Але в радянські часи можна було знайти багато натуральної тканини. Можливо, тоді не так правильно конструювала одяг, але завжди ходила гарно вбрана».

Потім вивчилася на кравчиню в Луцьку. Жінка каже, що інколи так була захоплена улюбленою справою, що шила ночами. Іноді навіть їсти забувала.

«У 1990-х по телевізору йшов серіал «Просто Марія» про бідну мексиканську дівчину, яка шила одяг в ательє, а потім розбагатіла і відкрила свою фабрику, – каже Валентина. – Я дивилася його з захопленням, уявляла, мріяла, що і я колись відкрию своє ательє або стану дизайнером, як та Марія».

Багато років Валентина працювала в ательє. Вона каже, що заробляла копійки, а працювати треба було багато. Та й на такій роботі не можна цілком дати волю уяві.
«Це була справжня мука, – каже вона. – Низька зарплатня, економія на їжі, а відпустка – на городі. Але діти – маленькі, гроші були потрібні. Доводилося терпіти. Якось сказала собі: «Годі!». Купила промислову машинку, а чоловіка попросила облаштувати майстерню вдома – на місці літньої кухні. Так розпочала працювати на себе. Зрозуміла, що нарешті почала жити. На повну. Не хотіла більше підкорятися правилам і тенденціям. Не хотіла бути прив’язаною до брендів чи дорогих речей. Коли сама собі шию одяг, то почуваюся вільною. Це неймовірні відчуття – одягати свій одяг. Тоді відчуваю незалежність від брендів. Шию собі те, що хочу. І не витрачаю на це багато грошей».

ВІК – ПРИВІД СМАКУВАТИ ЖИТТЯ

Валентина розповідає, що рідко малює для себе ескізи речей. Заходить в магазин, вибирає тканину, яка їй подобається, і вже бачить, яку річ з цього матеріалу пошиє.

«Відразу приміряю ту тканину на себе – моє чи не моє, – каже вона. – Інколи приходжу додому і вже маю кілька варіантів, як можна відшити цю тканину. Починаю шити, а тоді вже повністю віддаюся фантазії».Жінка купує одяг дуже рідко. Хіба що взуття, сумки, в’язані светри, пуховики, джинси. Зазвичай усе, що треба, шиє.

«Інколи бачиш у магазині річ і розумієш, що саме такої тканини в Україні не знайти. Тоді купую її. Іноді все одно перешиваю. Ми живемо в епоху споживання. По суті, треба мати кілька базових речей, а все інше можна відшити з якісних матеріалів. Треба бути впевненим: якщо купуєш дорогу річ, то довго її носитимеш або зможеш віддати комусь іншому», – вважає кравчиня.

Валентина каже, що не буває жінок з негарними фігурами, не всі вміють правильно підбирати собі одяг.

«Жінка може мати непогану фігуру, але неправильно підібрана сукня усе зіпсує, – каже вона. – Кравчиня може приховати всі ґанджі, пошити костюм чи сукню так, щоб жінка у цьому вбранні була стрункою і почувалася королевою. Найчастіше замовляють сукні прямого крою, сукні-футляри, їх шию майже з заплющеними очима. Маленька чорна сукня має бути в гардеробі кожної жінки».

Валентина каже, що жінки, яким за 50, закриваються, соромляться одягати яскраві речі. Іноді доводиться їх переконувати, що саме цей вік – привід смакувати життя, одягатися яскраво та стильно.

«Моя робота – це моє хобі, – каже вона. – Іноді задумуюся, що ще я могла б робити. Але крім пошиття одягу, на думку більше нічого не спадає».

Лілія БОНДАР

Джерело статті: “https://www.volynnews.com/news/all/volynianka-robyt-liudey-shchaslyvymy-za-dopomohoiu-odiahu/” Об этом сообщает УКРАИНА ЦЕНТР со ссылкой на СМИ.

ТОП новости

Вход

Меню пользователя